Зізнаюсь, спочатку я думав писати дуже великий пост про цей відпочинок, занотовував собі кожен день. Повірте, було що записувати :). Отже.

Зі Львова ми з самого раненька вилетіли в м. Спліт, Хорватія. Час польоту 1 година 40 хвилин, навіть не надоїло летіти. За час польоту нам давали одну канапку, якесь печенько, сік, вино, мінералку, каву, чай. Летіли львівськими авіалініями. В аеропорту Спліта нас вже чекали з табличками і відразу посадили в бусика і притарабанили в порт, де ми сіли на паром, така махіна величезна, ух, красиво.

І потрапили ми на о. Брач, в м. Супетар, а там нас посадили в автівку і повезли через увесь острів, на другий бік, красивими серпантинами і на великих швидкостях. Так ми опинились в м. Бол, в готелі Бонаца, 3 зірки, все включено. Номери в корпусах на два поверхи, в номері аж три ліжка, телевізор, вентилятор, кондиціонер, балкон, дерев’яні жалюзі, ванна, туалет, сейф, а от бару нема:). Прибирали щодня, постіль міняли через день. Їли ми в величезнючій столовій чи то ресторані, де все собі сам набираєш, пиво, вино також з краників тече рікою. Все було настільки смачне і класне, що передати неможливо. На території готелю був басейн, дитячі майданчики, роверики, всяк розваги, в холі навіть вай-фай був :). Стосовно інету, досить цікавий підхід, в номері можна шнурком простий дсл мати на швидкості до 56к за космічні гроші, а вай-фай нахаляву.

Також були аніматори, котрі щодень вигадували щось нове і тішили людей. Спортивні заходи, аква аеробіки, змагання, конкурси, йогі, теніси, а ввечері спочатку в ресторані нас чекали якісь сюрпризи, як то стаканчик ракії під живі співи Далматинців, а пізніше шоу програмка в амфітеатрі під смакування різних напоїв з бару, що був на відритому повітрі і наливали стільки, скільки влізе. Додам, що перед дорослою програмою, були танцульки для найменших.

Пляж був метрів триста ходу. На пляжі галька. Неподалік всім відомий Златни Рат – це така коса із гальки, де свище вітер і багато лежаків, але гарно там. Ми віддали перевагу іншому місцю засмагання-купання. Вибрали собі тихеньку міні-бухточку де вміщалось лише декілька людей. Але там ми зустріли львівських. Круто. О, а ще там всі жінки топлес, а більшість народу просто наголяса і ніхто не встидається. В перші дні, біля нас відпочивали італійці, запам’ятались вони тим, що багато говорили, а одна панянка була суха як тріска – анорексія. Водичка вражає своєю чистотою, правда стільки рибок як в Єгипті там немає але колір моря просто шикарний. Але вода холодна, до 20 градусів.

Дуже розвинуті там вітрила, тобто всі віндсерфінги, катання з парашутом на дошці, яхти, катери, човники, банани, та інші прибамбаси, ще каякі, катамарани, дайвінги.

 

 

 

 

Тепер хочу розказати трошки про місця де ми побували з дружиною. Звісно, що ми прогулялись самим містом Бол (готель не в місті, а біля нього). Бол – це затишне, маленьке містечко, де всі знають одне одного. На вуличках дуже чисто і мегавузько, машини там їздять майже торкаючись стінок будинків, тому там багато скутерів і мотоциклів або мікролітражок. В закапелках трапляютсья закинуті будинки, пережитки ще з часів совка. Більшість будинків, вілл, здаються для туристів. Ось як виглядає місто:

 

Національний парк “Plitvička Jezera” – це круто. Я був просто зачарований водяним царством і його красою. Сотні озер, що каскадами переходять одне в одне, водоспади, річки. Все це між горами і в лісах. Серед цього загадкового світу водиться дуже багато живності, риба, пернаті, дичина, ведмеді, козулі. Не буду я описувати історичних даних і наукових цінностей цього місця, все є вільнодоступне в мережі. Ми там ходили пішки, йшли на паромі, каталися на авто-поїзді, зустрічали тисячі людей. Плітвіцькі озера вартує побачити.

Дорогою до озер бачили ще багато гарного. І річку Крка, і багато місцин схожик на Карпати, і гори, що схожі на Альпи, великі плато, тунелі, красиві дороги, вітряки, та стільки всього, що і не опишеш. Правда бачили і танки, і руїни після війни, закинуті будинки. Країна прежила війну але старається вийти на рівень Європи (Европи) і їм це вдається.

Місто Дубровнік. Перлина Хорватії. Місто наповнене туристами, а майже все його населення задіяне в туризмі. Наша дорога до міста була також красивою як і інші поїздки. На шляху траплялись красиві містечка, ферми устриць і мідій, островки з одним будиночком, круті яхти, висохші озера тисячі років назад, а на їх місці цілі оази. Бачили і фортеці, що розкинулись на пагорбах островів, будинки на чубках гір. Цікаве місто було на шляху, кажуть, що там чоловіки нічого не роблять, а все для них виконують жінки і неофіційно говорять, що там чоловіки по декілька жінок мають :), от казкарі, а може везунчики. А ще ми пересікали кордон з Боснією і Герцоговиною (кажуть в них в горах ведикі плантації коноплі). На одному з будинків ми навіть наш синьо-жовтий стяг бачили. Отже Дубровнік. В’їзд в місто через міст, що дуже схожий на московський міст в Києві. А далі багато будиночків з черепицею, котрі всі однакові і лише круті авто говорять, що там живуть багаті люди. До речі, поліцаї в них також ховаються в кущах і є знаки 40 :). Кажуть штраф там за перевищення офіційно 15000 кун. Куна – це їхня грошова одиниця. Одне євро (ойро) = 7 кун. Так от рахуйте самі. Дороги там красиві але і штрафи цікаві, проте можна дати неофіційно, якщо ти місцевий 300 кун, турист – 100 євро. Ментальність, як і мова. дуже схожі :). Ой, ми тут про Дубровнік розмовляли. Історична частина міста – це гігантське кубло з туристами, суцільний потік різношерстного народу. Відполірована бруківка, що блистить як в пса яї. Вулички, де руками дістаєш між двома стінами. Ціна за метр площі в старому місті за мурами тепер там від 3000 євриків. Всюди магазинчики і ресторани, ціна за порцію порядку 200-300 кун але там такі тарелі, що двоє не зхавають. А кавалок піци – 13 кун. За легендами і щирим переконанням городян, в них перші в Європі годинники на ратуші, каналізації, водопроводи, аптеки, що діють і зараз. Буде що згадати на старість, не виключено, що ще повернемось в це місто.

Що не сподобалось. Дикість руссо турісто. Саме вони – це якесь стадо голодної, шумної, захланної, наглої, зарозумілої бидлоти, якій весь світ щось винен. Лише вони псували відпочинок і всі екскурсії, лише вони довзоляли собі дурні репліки і наїзди на всіх, я заплатіл і мнє можна всьо – дебіли. Дуже їхня культура була помітна. Правда деякі таки піддавались дресурі і за декілька днів ставали людьми. Але це не змінило ставлення до загальної маси російськомовних туристів – стадо. Особливо соромно, коли чуєш, що вони ще й з України. А ще важко пояснити хорватам, чому москалі кажуть, що вони з України і не говорять українською.

Резюме з відпочинку. Це найкраще місце для відпочинку де я побував. Навіть якщо брати до уваги всі негативні моменти – це лише мікрони від загальної маси, а все решта – це позитив. Гарна країна, близька нам мова, близький дух, ментальність, в цій країні почуваєш себе як вдома і при тому дуже шикарно відпочиваєш. Раджу відпочивати в Хорватії.

2 thoughts on “Як ми відпочивали в Хорватії

  1. Класно все написав, аж самій наступного літа в Хорватію захотілось)) Мене б ніхто в житті не вмовив так детально описувати відпустку 😉

  2. Та яке детально, це так на скору руку, що згадав, без користування допоміжними засобами і літературою. Там можна наваяти дуже багато було:))

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *